Справа №3
Бондарець Іван Андрійович
Вік: 27 років
Ващук Валерій Васильович
Вік: 32 роки
Робітники родом з Рівненщини.
Учасники Самооборони Майдану.
Зниклі 7 березня 2014 року
Коли їхали потягом із Києва до Сімферополя. Перед зникненням повідомили рідних про своє затримання на сімферопільському вокзалі.
- Навіщо Валерій та Іван їхали до Криму?
- Хто повинен був їх зустрічати?
Люди, про яких ми розповідаємо в цьому проекті, безслідно зникли навесні 2014-го і не потрапили в список тих, кого вимагала звільнити Україна, - якщо в тодішньому хаосі взагалі існував такий список. Принаймні, з'ясувати, хто був відповідальним за його формування, нам наразі не вдалося.

У всіх цих випадках відсутні безпосередні свідки викрадення, немає фото або відео. Та, мабуть, зникнення майданівців Івана Бондарця і Валерія Ващука, які разом приїхали до Криму, - найзагадковіше.

У нас немає свідків не тільки подій ранку 7 березня, коли Іван і Валерій зникли в Сімферополі. Маршрут їх пересування протягом доби перед тим складений, по суті, зі слів родичів, які зв'язувалися з Іваном і Валерієм телефоном. Достовірність цих відомостей під питанням: якщо ти активіст Майдану і їдеш з бронежилетами в майже окупований Крим, то навряд чи будеш викладати мамі всю правду.

Нам невідомо також, хто мав їх у Криму зустрічати, і чому цього не сталося. І, на наш погляд, це ключове питання в справі. Серед тих, з ким нам вдалося поспілкуватися, останніми їх бачили сотник 40-й сотні "Самооборони Майдану" Роман Семчишин і соратниця по сотні Ірина Мандрика. За нашою інформацією, українським слідством проведено експертизи, що дозволили встановити місце перебування Івана і Валерія за сигналами мобільних телефонів перед тим, як вони були вимкнені. На сьогоднішній день їх результати становлять таємницю слідства.

Мотив імовірного викрадення активістів, як нам видається, - досить очевидний і пов'язаний із полюванням на майданівців, яке в ті дні розгорнулося в Криму.

На тлі сміливого, але водночас обережного і проникливого Тимура Шаймарданова, який змінював конспіративні квартири кожні кілька днів, і колишнього співробітника СБУ Василя Черниша, який умів накинути капюшон і розчинитися в натовпі, Іван Бондарець і Валерій Ващук виглядають наївними романтиками. З обривків розмов, які переказують їх родичі та соратники по Майдану, складається картинка про ентузіастів, які їхали до Криму, не до кінця розуміючи, з чим їм там доведеться зіштовхнутися. Утім, на той момент мало хто з майданівців, що вирушали до Криму, реально оцінював ризики. Ми самі не були винятком. Ніхто з нас не розумів, що війна ВЖЕ почалася.

Незважаючи на величезну кількість убитих і поранених на Майдані, ті дні були наповнені не тільки скорботою, а й відчуттям перемоги, ейфорії; було відчуття, що громадянський протест здатний змінювати хід історії і змушувати диктаторів тікати, кинувши своє нерухоме майно розміром із Князівство Монако.

"Перемогли в Києві - переможемо й у Криму," - сказав Валерій Ващук Роману Семчишину за кілька днів до поїздки. З того часу сотник свого бійця не бачив.
Увечері 6 березня 2014 року близько 22:30 Світлана, сестра Валерія Ващука, отримала від брата кілька ММS із потяга, який у цей час мав проїздити повз околиці Запоріжжя.
На одному зі знімків, які в родини не збереглися, Валерій із приятелем Іваном Бондарцем у вагоні розгортають жовто-синій прапор. На фото були й інші люди, але їх Світлана не впізнала. Вранці 7 березня, орієнтовно з 7:30 до 8:00, Валерій зателефонував сестрі і розповів, що відразу після прибуття потяга їх затримувала міліція, але, обшукавши, відпустила. Світлана порадила Валерію їхати додому, оскільки їх "можуть пасти", але Валерій заперечив. Пояснив, що вони повинні дочекатися координатора. За годину, о 9-й ранку, зв'язку з абонентом уже не було. Близько 10:10 телефон вмикався. Світлана спробувала додзвонитися, але абонент виявився поза зоною.

Світлана зі своєю родиною живе в Рівненській області, виховує двох дітей. Зустріч призначає в торгівельно-розважальному центрі на виїзді з Рівного. Поки її молодший син Володя грає на автоматах і жує цукерки, ми намагаємося згадати, що відбувалося навесні 2014 року і коли вона востаннє розмовляла з братом. У Валерія Ващука - довірливі відносини з сестрою. Він ділився з нею тим, чого не розповідав, наприклад, мамі - щоб та не нервувалась. Сестра завжди намагалася бути на зв'язку з братом: "Які б проблеми у нього не виникали - він завжди йшов з ними до мене".
ЗНИКНЕННЯ ТА ПОДІЇ, ЩО ЙОМУ ПЕРЕДУВАЛИ
Сотникові 40-ї сотні "Самооборони Майдану" Роману Семчишину Валерій Ващук особисто повідомив, що збирається разом з Іваном Бондарцем їхати в Крим. Розмова відбулася в перших числах березня 2014 року на 7-му поверсі Київської міської державної адміністрації. На той момент Київ ще не відійшов від шоку масових розстрілів, а в майданівських локаціях ще залишалися групи протестуючих. Штаб 40-ї сотні - якраз на 7-му поверсі міськадміністрації. Валерій прийшов доповісти сотнику про те, що залишає розташування і прямує до Криму підтримувати протидію окупації. Нічого "зайвого" не говорив, був небагатослівним і натякав на необхідність конспірації.
З Романом Семчишиним, заступником голови Української республіканської партії, нам вдалося поспілкуатися телефоном. У Києві він буває рідко. На Майдані 40-й сотні Самооборони вдалося уникнути втрат, хоча кілька поранених було. Фактично з Майдану Роман разом із півтора десятками бійців пішов на фронт і став співзасновником і заступником командира 25-го батальйону територіальної оборони Збройних сил України "Київська Русь". Учасник бойових дій на Сході України.
Роман Семчишин в АТО. Фото
з Facebook-сторінки Романа
Іван Бондарець кілька разів телефонував із потяга своїй мамі Людмилі Олександрівні. Розповідав, що їде з Валерієм у Сімферополь підтримати опір окупації і "відстоювати Крим". Вранці, до 9-ї, але вже після пригод в лінійному відділі, Іван телефонував мамі з іншого номера і скаржився, що "менти зламали карточки". До того ж, всупереч обіцянкам, на вокзалі їх не зустрів координатор, а тому вони мають намір їхати назад до Києва. Іван обіцяв набрати ввечері, але коли настав вечір, його телефон уже перебував поза зоною і з того моменту в мережі жодного разу не з'являвся.
Людмила Олександрівна Бондарець живе в Рівному, працює в дитсадку. Вона складно погоджується на зустріч із нами. Видно, що жінка розчарована у всіх, хто їй обіцяв допомогу, вже нічого не чекає, про сина їй говорити дуже складно. При згадці про Івана вона плаче.
Мама Івана Бондарця
Людмила Олександрівна.
Фото з Facebook-сторінки
Цивільна дружина Івана Бондарця Антоніна Фаєнко про поїздку в Крим взагалі не знала. Вона теж живе в Рівному і виховує їх спільну з Іваном доньку Карину, якій на момент зникнення батька було два з половиною роки. Відчувши недобре в зв'язку з тривалою відсутністю дзвінків ("він завжди телефонував і цікавився, як донька"), Тоня почала пошуки Івана в мережі. На той момент в Фейсбуці вже репостили фото Валерія. Знімка Івана не було, рік народження переплутали, але ім'я та прізвище збігалися.
Відносини у Антоніни з Іваном були складні. Вона не розуміла революційних поривів чоловіка. Тим більше що вдома - в орендованій кімнаті - малолітня дитина. Тоня "не пускала" Івана на Майдан, через це вони кілька разів сварилися. Про поїздку до Криму Іван їй навіть не повідомив - підтримував зв'язок виключно з мамою.
Перебував у постійному пошуку приробітку.

"Коли була робота, працював вдома, коли не було - їхав до Києва", - розповідає сестра Світлана.

У листопаді 2013 року Валерій працював на одній із київських будов разом із чоловіком Світлани. Останній повернувся додому на день народження сина і вже під час Майдану до столиці не їздив, але Валерій після короткої паузи знову поїхав до Києва.

За словами Світлани, у Валерія була цивільна дружина, з якою на момент зникнення він вже, правда, не жив. У них - спільна дочка.

За нашою інформацією, Валерій має погашену судимість і знайомих у кримінальному світі, однак його сестра проблеми Валерія з законом обговорювати не хоче.
Валерій Ващук, 1985 року народження
Згідно з інформацією наших джерел, був судимий у 16-річному віці. За розповідями його матері, спільно з другом відібрав сумку у перехожого в парку.

Іван, як і багато жителів Рівного, часто їздив до Києва підробляти на будовах. У столиці влаштуватися на тимчасову роботу значно простіше - робітники знаходять вакансії прямо на вокзалі.
Іван Бондарець, 1990 року народження
Антоніна впевнена, що Іван із Валерієм були знайомі ще до Майдану, хоча більше ніхто цю інформацію нам підтвердити не зміг. Вона каже також, що Валерій гостював у них вдома орієнтовно в січні 2014 року, тобто вже під час подій Майдану.

Всі наші співрозмовники вважають, що саме Валерій, який був старшим, судячи з усього, ініціативнішим за Івана, і на той момент вже вступив до 40-ї сотні, привів Бондарця в "Самооборону Майдану".

40-ва сотня була створена в грудні 2013 року Українською республіканською партією і спершу на 90% складалася з членів УРП. Надалі до неї приєднувалися жителі різних регіонів, в тому числі, кримчани.

За словами заступника сотника Василя Тереха, Валерій з'явився в лавах громадського формування ще 2013-го року. Він не знає, яким чином активіст опинився саме в цій сотні, але припускає, що це сталося через намет Української республіканської партії на Майдані, яка запрошувала добровольців приєднуватися до боротьби. Згадує, що відразу після його появи виникли якісь підозри, але згодом вони не підтвердилися. У подробиці Василь вдаватися не хоче.

За словами Романа Семчишина, Валерій Ващук був на Майдані постійно. Чотири роки потому складно відтворити подробиці, але Роман впевнений, що Ващук майже "безвилазно" брав участь в революції. Він пригадує Валерія і в "Українському домі" на Європейській площі, де знаходився штаб сотні, і в згаданій вже міськадміністрації на Хрещатику, куди штаб перемістився згодом.

До речі, поширений в соцмережах знімок Валерія був зроблений саме на 7-му поверсі Київміськадміністрації. Роман Семчишин розповідає про історію його появи: після того як один з бійців сотні втратив свій телефон під час чергового бою з правоохоронцями, його товариші склалися фінансами на новий дівайс. Радіючи подарунку, він фотографував усіх навколо. Так з'явився той самий знімок Ващука.

Із розповіді сестри і соратників Валерія ми з'ясували, що він бував у кількох гарячих точках революційних протистоянь.

Наприклад, постраждав під час першої серйозної атаки на Майдан у ніч на 30 листопада 2013 року, яка і спровокувала масштабний народний протест. Вийшов на зв'язок Валерій тільки наступного дня. Повідомив сестрі, що з ним все гаразд.

"Коли" Беркут "розганяв людей, його зловили, але він вистрибнув із куртки, за яку його тримали. У куртці залишилися паспорт, телефон, гроші. Телефон він якимось чином повернув через два дні. Паспорт теж знайшовся, але вже пізніше, в бюро знахідок Майдану, "- розповідає Світлана.

Своїй сестрі, яка досить скептично була налаштована щодо Майдану, він пояснював, що не може залишатися осторонь таких значущих подій.

"Він був дуже ініціативним, умів зібрати навколо себе народ і вести туди, куди йому було потрібно, - каже Світлана. - Вони вдень працювали на будові, а вночі були на Майдані ".

У січні 2014-го Валерій заробив запалення легенів і лікувався в одному з революційних госпіталів. Ми намагалися з'ясувати у волонтерських груп Майдану, чи є в їх базах записи про такого пацієнта, але даних не виявилося. Це може бути пов'язано з тим, що Валерій назвався вигаданим ім'ям. Або його лікували навіть без символічної реєстрації.

У кінці січня, під час одного з боїв на Грушевського, правоохоронці вибили Валерію 8 зубів.

"У нього попереду була зовсім гола щелепа", - описує травму Василь Терех.

Ось, до речі, пост сотника Семчишина від 30 січня 2014 року з проханням про надання медичної допомоги бійцеві, який постраждав від дій спецпідрозділу "Беркут". Судячи з усього, йшлося саме про Валерія.
МАЙДАН
Пошук стоматологів завершився успішно, зуби Валерію полагодили.

Іван Бондарець до 40-ї сотні приєднався значно пізніше - в кінці лютого 2014 року, вже після розстрілів на Майдані. Який сенс був вступати в формування вже після втечі Януковича? Василь Терех пояснює: ситуація в країні була вкрай розхитаною, а перемога революції ще не остаточною, тому в сотню продовжували набирати добровольців і після 21 лютого.

Проте, судячи з розповідей сім'ї, учасником подій Майдану Бондарець став значно раніше, відразу ж після початку революційних подій. Іван неодноразово телефонував своїй мамі Людмилі Олександрівні з центру Києва. Уже в лютому в подробицях описував, як цілу ніч розчищав один із головних революційних майданчиків - Будинок профспілок - після масштабної пожежі з 18 на 19 лютого.

"У мене був чоловік в Чорнобилі, йому теж треба було їхати, рятувати, витягувати тих людей. І цей такий самий, - ділиться мама Івана, стримуючи сльози. - Він поїхав на Майдан, щойно все почалося. Я йому: у тебе ж тільки дитина народилася. Він: ні, ти що, все хлопці їдуть, а я буду лежати? Я їду захищати".

При цьому, за словами їхніх близьких, ні Іван, ні Валерій не були на Майдані в найкривавіший день - 20 лютого 2014 року, коли в центрі відбувся масовий розстріл.

Нам вдалося розшукати ще одного рівненського активіста Євромайдану Івана Мартинова, який не перебував в 40-й сотні, але добре пам'ятає Івана і Валерія. Сам Мартинов після завершення революційних подій поїхав в АТО добровольцем, отримав на фронті кілька контузій. Він згадує, що познайомився з Бондарцем і Ващуком у наметі "Рівне" в день, коли вперше потрапив на Майдан, це було в січні 2014 року. Він характеризує їх як "сміливих хлопців" і "бойових козаків". Так само як сам Іван Мартинов, який встигав і працювати, і брати участь у революції, Бондарець і Ващук, за його словами, час від часу зникали, щоб підтримати своє існування, а потім знову з'являлися в наметовому містечку. Після революції їх шляхи розійшлися, Іван спершу навіть не знав, що ці сміливі хлопці поїхали в Крим. Важко зітхаючи в телефон, він говорить, що, як і раніше, сподівається - вони живі.
Про намір їхати до Криму для підтримки проукраїнського руху Валерій повідомив сестрі Світлані в середу, 5 березня, тобто за день до від'їзду. При цьому пообіцяв, що до 8 березня буде вдома (хоча зрозуміло, що це було б вкрай складно суто логістично).

Наслухавшись про революцію, Світлана намагалася переконати його відмовитися від поїздки:

"Я йому говорила: Валєр, там вам не Україна, вас там не зрозуміють. Мені здалося, що я його вмовила, він начебто зі мною погодився. Але через кілька днів він повідомив, що вже в потязі і їде в Крим".

Ірина Мандрика, яка в 40-й сотні "Самооборони Майдану" була зв'язковою, згадує, що Валерій вирушав до Криму прямо зі штабу. Він не заїжджав додому за речами, дорожню сумку позичив якраз в Ірини. З нею він подробиці мандрівки не обговорював, але в подальшому, а саме в другій половині березня, саме Ірина на прохання сотника Семчишина повідомляла у всілякі майданівські пошукові групи про зникнення Валерія. Судячи з того, що спершу саме згаданий вище знімок Валерія, зроблений в штабі сотні, "гуляв" по соцмережах, інформація про зникнення активістів виходила саме від сотні. Хоча зараз Роман Семчишин вже не пригадує, яким саме чином він сам дізнався про зникнення Івана і Валерія.

Заступнику сотника Василю Тереху Ващук повідомив, що збирається до Криму, коли вони разом чергували на "барикаді імені Бетховена". Увінчана портретом класика, ця барикада розташовувалася біля київської філармонії - між Європейською площею та спуском на Поділ.
ПОЇЗДКА ДО КРИМУ
"Барикада імені Бетховена". Фото з Facebook-сторінки "Республіканська добровольча сотня"
"Васильович, я їхатиму на Крим, там зараз буде найгарячіша точка", - згадує Василь слова соратника.

Волонтер Лілія, яка допомагала сотні з гуманітарними питаннями, якраз у перших числах березня знайшла нового стоматолога для Валерія, але боєць раптом заявив, що візит до дантиста доведеться відкласти: він терміново вирушає до Криму.
Прибуття та затримання на вокзалі
Людмила Олександрівна Бондарець, яка постійно підтримувала зв'язок із сином, стверджує, що в Сімферополь він прибув близько 4 ранку 7 березня.

2014-го року Україна, як відомо, призупинила залізничне сполучення з Кримом. Утім, у мережі ще можна знайти розклад кримських потягів довоєнного часу. Судячи з усього, Ващук і Бондарець їхали на севастопольському поїзді №40К, який виїжджав із Києва близько 13:00 з проміжною зупинкою в Сімферополі о 4:30 ранку. До 7:30, коли Валерій зателефонував сестрі, вже цілком могли відбутися розмова з міліцією, обшук і нетривалий візит до лінійного відділу.

Людмила Олександрівна впевнена: Іван розповідав їй, що вони з Валерієм вийшли на перон сімферопольського вокзалу, який на той момент був заповнений доволі агресивно налаштованим "козацтвом", - у бронежилетах і камуфляжі.

Сестра Ващука Світлана також говорить, що у хлопців були з собою бронежилети.

Цю інформацію підтверджує і Роман Семчишин. У 40-й сотні перші "броніки" з'явилися в січні, після того як революція перейшла кривавий рубікон. Бондарець та Ващук, які вирушали до Криму, мали при собі чотири бронежилети: два для себе, ще два з собою. У тексті про Тимура Шаймарданова ми вже писали про те, що на той момент бронежилети до Криму з Майдану намагалися передавати різними шляхами, на свій страх і ризик, щоб хоч якось убезпечити, наприклад, українських військових. Утім, на тлі подій на Майдані було очевидно, що вони могли врятувати життя і учасникам громадянських акцій.

Якщо активісти справді були в камуфляжі, то такі пасажири київського потяга просто не могли не привернути уваги спеціальних вокзальних патрулів, які чекали на поїзд із "бандерівцями" і невідомо за яким правом вже перевіряли документи приїжджих (особливо їх цікавила реєстрація), а в деяких випадках - проводили огляд особистих речей.

Авторам теж довелося тоді проходити перевірку "козаків" і навіть підкуповувати провідницю, щоб вона нас, киян-майданівців і одного поляка-правозахисника, не здала патрулю. А ще домовлятися з місцевими, щоб вони нас зустрічали, підтримуючи легенду про візит до кримських родичів і про те, що камера - для кримських пейзажів. Ігнорування таких заходів безпеки автоматично піддавало ризику будь-кого.

До того ж, за словами Романа Семчишина, Валерій на Майдані скрізь носив з собою сокиру. У наметовому містечку, де постійно доводилося рубати дрова для обігріву, це виглядало органічно, але ось в зоні міжнародного збройного конфлікту ... Якщо припустити, що Валерій прихопив з собою сокиру і до Криму, то шанси уникнути контактів з "кримської самообороною" і правоохоронними органами взагалі зводилися до нуля.

Зі слів родичок Івана і Валерія нам відомо, що майданівців затримувала на вокзалі міліція і доставляла до лінійного відділу.

"Вони привернули до себе увагу, і їх забрав наряд міліції. Допитували щодо мети прибуття, "- переповідає Людмила Олександрівна розмову з сином.

У ключових моментах розповіді родичів збігаються. Однак це може бути результатом постійного обміну інформацією між сім'ями. Ніяких першоджерел - смс, повідомлень в соцмережах і т.п. - не збереглося. Недоступні і офіційні дані про затримання.


Ми звернулися із запитами, щоб з'ясувати, чи збереглася в журналах реєстрації інформація про затримання Івана і Валерія. Хоча міліціонери в більшості своїй підтримали окупацію, принаймні в деяких випадках вони намагалися зберігати хорошу міну і дотримуватися процедури. Але, як виявилося, березень 2014 року буквально випав із усіх можливих реєстрів і виявився ніким не задокументованим.

Зокрема, ми звернулися до МВС Російської Федерації, яка здійснює контроль над так званими кримськими правоохоронними органами, з такими запитаннями:
БЕРЕЗЕНЬ, ЩО ВИПАВ ІЗ ІСТОРІЇ
  1. Чи була задокументована інформація про затримання міліцією на вокзалі І. Бондарця і В. Ващука 7 березня 2014 року? Чи є відповідний запис в журналі реєстрації?
  2. Якщо так, то на якій підставі відбулося затримання?
  3. Чи був проведений особистий огляд І. Бондарця і В. Ващука?
  4. Ким саме здійснювалося затримання?
  5. Чи є інформація про місцезнаходження І. Бондарця і В. Ващука на сьогоднішній день?
Відповідь ми отримали не від МВС Росії, а з окупаційних правоохоронних органів Криму, а саме - від А.А. Рибінського, начальника так званого Кримського лінійного управління МВС РФ на транспорті. У листі сказано, що Кримське ЛУ не є правонаступником Лінійного відділу на станції Сімферополь ГУ МВС України на Придніпровській залізниці. Відповідно, будь-якої інформації, що надійшла до баз даних до 25 березня 2014 року, - там не мають.
Національна поліція України, якій ми надіслали подібний запит щодо затримання Бондарця і Ващука, також не володіє інформацією.

В електронній базі дані про затримання Івана і Валерія на вокзалі Сімферополя 7 березня відсутні.

Більше того, нормативна документація та реєстраційні книги з Лінійного відділу на станції Сімферополь ГУ МВС України на Придніпровській залізниці за весь 2014 рік взагалі не передавались в архів МВС - що логічно, враховуючи ситуацію. І в принципі будь-якої інформації про діяльність сімферопольського лінійного відділу в період із 7 до 25 березня у Національної поліції України немає.
Припускаємо, що аналогічна ситуація склалася і в інших окупаційних правоохоронних органах. Тобто фактично місяць з життя Криму просто випав, і встановити що-небудь документально неможливо. Тільки за розповідями очевидців.

При цьому, не виключаємо, що "Кримське ЛУ" лукавить й інформація того періоду могла зберегтися. Адже в той час абсолютної правової невизначеності правоохоронні органи активно діяли, затримували людей, відбувалися судові засідання. Нам самим довелося побувати в одному з сімферопольських райвідділів, писати заяву, яка була прийнята, а відповідний талон нам вручений. Але всі ці архіви можна вважати втраченими. Вони можуть бути навіть знищені: адже Росія стверджує, що почала здійснювати контроль над Кримом тільки після так званого "референдуму", а значить ніякими документами більш раннього періоду вона володіти не мала б.
Після спілкування з вокзальною міліцією Іван і Валерій ще встигли зв'язатися з рідними. І тут ми наближаємося до найбільш загадкового моменту.

Родички обох зниклих активістів згадують: за словами Івана і Валерія, вранці 7 березня їх на вокзалі повинен бути зустріти координатор. Координатор кого або чого - невідомо. Але зустріч не відбулася. І, судячи з усього, зв'язку з цією людиною також не було, оскільки активісти, які вже встигли нарватися на спілкування з міліцією, запанікували.

Роман Семчишин каже, що, за його інформацією, правоохоронцям ще в 2014 році вдалося встановити, що з телефону Валерія того ранку були з'єднання виключно з його сестрою. Однак у активістів могли бути і запасні сім-карти, тому не факт, що вони не зідзвонювалися з кимось іншим. Або цього комусь не змогли додзвонитися.

Роман не уявляє собі, хто міг бути тим координатором, про який згадували обидва активіста. Ще він каже, що такого слова в розмові з ним перед поїздкою Валерій не вживав. Загалом, у Романа склалося враження, що хлопці їдуть до когось, кого Валерій добре знає. З міркувань безпеки Ващук не повідомляв імені цієї людини, і контакти, за словами Романа, також нікому не передавав.

Отже, ця загадкова координація здійснювалася не по лінії "Самооборони". З усіх активістів 40-й сотні тільки Іван та Валерій ризикнули поїхати до Криму.

Про особу загадкового координатора ми розпитували також кримських активістів. Зв'язалися з Андрієм Щекуном, який координував громадський рух "Євромайдан-Крим", перебував у полоні з 9 по 20 березня і був звільнений в тій першій групі, про яку розповідав Андрій Сенченко. За словами Андрія Щекуна, учасники "Євромайдан-Крим" зустрічали активістів, які приїжджають з інших регіонів України для підтримки кримчан, і допомагали їм із розміщенням. Але він не пригадує, щоб до них зверталися Іван і Валерій. Прізвища Ващука і Бондарця він вперше почув вже після звільнення з полону і дізнався про них як про безвісно зниклих. Хто міг бути тим координатором, який мав зустрічати їх у Криму, він не може навіть припустити. За словами Щекуна, активісти з інших українських регіонів з'явилися на кримських акціях проти окупації на початку березня. Багато хто з них самоорганізовувся, приїжджав самостійно і до кримських майданівців за допомогою не звертався.
ЗАГАДКА №1. Координатор
Розуміючи небезпеку ситуації, активісти вирішили телефонувати в Київ і просити, щоб їх забрали з Сімферополя. Саме так Іван і Валерій розповідали своїм рідним. Тобто самі виїхати вони з якихось причин не могли - найімовірніше, в них не було на це коштів.

Роман Семчишин під час останньої зустрічі з Валерієм запитував, на які кошти активісти збираються їхати до Криму.

Це запитання було цілком логічним: Валерій всю революцію провів на Майдані. Навіть якщо він десь і підробляв будівельником, ці кошти навряд чи дозволили б йому їхати на півострів. Водночас, з огляду на величезну підтримку суспільством Майдану, в тому, що знайшлися люди, готові оплатити таку поїздку, не було нічого дивного. Один з авторів цього тексту була волонтером ініціативи Євромайдан SOS: в той час незнайомі люди приносили в офіс величезну кількість їжі, хтось готовий був купувати камери для документування порушень прав людини, хтось пропонував поповнити рахунок на мобільному, хтось - просто гроші в якості допомоги. Іван і Валерій теж могли розраховувати на чиюсь допомогу.

Відповідаючи на запитання сотника, Валерій послався на якогось знайомого патріота-бізнесмена, який займається нафтою і який оплатив квитки. Ця версія, до речі, викладена в показаннях Семчишина в рамках судового процесу з визнання Бондарця безвісно зниклим.
ЗАГАДКА №2. Хто організував поїздку?
Ващук сказав також, що у нього в Криму є знайомі, в яких можна зупинитися. У Романа склалося враження, що ті, хто допомагав купити квитки, й ті, хто мав організувати зустріч Бондарця та Ващука на місці, - різні люди.

Паралельно Іван Бондарець також розповідав мамі, що до Криму йому допомагали дістатися "серйозні люди".

Родичі обох активістів також стверджують, що їх зниклі брат і син згадували родину заможних підприємців з українського списку "Форбс", стверджуючи, що саме вони фінансово підтримали поїздку до Криму. Пікантність ситуації полягає в тому, що ця родина на момент подій Майдану була наближена до табору "Партії регіонів" (один із членів сім'ї навіть був народним депутатом від цієї партії), а біля всеукраїнської мережі супермаркетів, що перебуває в їх власності, активісти влаштовували акції протесту із закликом бойкотувати "кривавих бізнесменів". Ми додзвонилися до підприємницького подружжя, але жінка категорично заперечила чутки про фінансування ними активістів Майдану або їх поїздок до Криму. Окрім того, всупереч наявній у нас інформації про те, що нашу співрозмовницю допитували в рамках кримінального провадження щодо зникнення рівненських майданівців, в розмові з нами вона стверджує, що жодних запитань про Бондарця та Ващука слідчі їй не ставили.

Це змушує підозрювати, що Івана та Валерія могли використовувати "всліпу": вони їхали до Криму підтримати протест, але для них могла бути приготована інша роль.

Ось кілька конспірологічних версій.
"- Якою є ваша версія? - запитуємо у Людмили Олександрівни.
- Як телят послали за огорожу ... Він не знав, куди він їде. Він рвався, він такий активний..."
Завдання спецслужб?
На запитання "хто послав?" мама зниклого безвісно Бондарця не відповідає.

В інтерв'ю програмі "Гордон" три роки після початку окупації Криму глава СБУ в 2014-2015 рр. Валентин Наливайченко розповідав:

"З початком агресії і окупації Криму, яка почалася 20 лютого (а ми змогли діяти тільки починаючи з 24-25 лютого, коли нові люди почали з'являтися хоча б в центральному офісі), з першого дня я віддав два накази... Другий - групи нових офіцерів СБУ, людей з Майдану, яких ми терміново протягом перших днів і ночей брали до центрального офісу, групувалися в спецгрупи і мною відправлялися в Крим. Вирішували два завдання тоді: рятувати людей, активістів, діячів церкви, держави від арештів ... "

Чи могли Валерій та Іван бути в одній із цих наспіх сформованих груп добровольців, яких, якщо вірити політику, відправляли до Криму зі спеціальною місією? Можливо. Тільки чому СБУ не переймалася тим, щоб дістати їх з полону на окупованій території? За словами Андрія Сенченка, який займався питаннями звільнення заручників, списки викрадених в Адміністрацію Президента передавала саме СБУ.

Коли ми запитали Валентина Наливайченка, чи пам'ятає він прізвища людей, яких він відправляв, і чи були серед них Бондарець і Ващук, він відповів, що прізвищ не пригадує і що цю роботу безпосередньо координував його заступник Андрій Левус, нині народний депутат. Ми надіслали звернення парламентарю з прізвищами зниклих майданівців і проханням прокоментувати інформацію від Наливайченка, однак на сьогоднішній день досі чекаємо на відповідь. На наші телефонні дзвінки та смс Андрій Левус з невідомих нам причин не відповідає.

Тим часом, Служба безпеки України відповіла заперечно, стверджуючи, що ні Іван Бондарець, ні Валерій Ващук "серед співробітників-військовослужбовців та працівників, які уклали трудовий договір з СБ України, не значаться та в попередні роки військову службу не проходили і не працювали".
"- Якою є ваша версія? - запитуємо у Людмили Олександрівни.
- Як телят послали за огорожу ... Він не знав, куди він їде. Він рвався, він такий активний..."
Завдання спецслужб?
На запитання "хто послав?" мама зниклого безвісно Бондарця не відповідає.

В інтерв'ю програмі "Гордон" три роки після початку окупації Криму глава СБУ в 2014-2015 рр. Валентин Наливайченко розповідав:

"З початком агресії і окупації Криму, яка почалася 20 лютого (а ми змогли діяти тільки починаючи з 24-25 лютого, коли нові люди почали з'являтися хоча б в центральному офісі), з першого дня я віддав два накази... Другий - групи нових офіцерів СБУ, людей з Майдану, яких ми терміново протягом перших днів і ночей брали до центрального офісу, групувалися в спецгрупи і мною відправлялися в Крим. Вирішували два завдання тоді: рятувати людей, активістів, діячів церкви, держави від арештів ... "

Чи могли Валерій та Іван бути в одній із цих наспіх сформованих груп добровольців, яких, якщо вірити політику, відправляли до Криму зі спеціальною місією? Можливо. Тільки чому СБУ не переймалася тим, щоб дістати їх з полону на окупованій території? За словами Андрія Сенченка, який займався питаннями звільнення заручників, списки викрадених в Адміністрацію Президента передавала саме СБУ.

Коли ми запитали Валентина Наливайченка, чи пам'ятає він прізвища людей, яких він відправляв, і чи були серед них Бондарець і Ващук, він відповів, що прізвищ не пригадує і що цю роботу безпосередньо координував його заступник Андрій Левус, нині народний депутат. Ми надіслали звернення парламентарю з прізвищами зниклих майданівців і проханням прокоментувати інформацію від Наливайченка, однак на сьогоднішній день досі чекаємо на відповідь. На наші телефонні дзвінки та смс Андрій Левус з невідомих нам причин не відповідає.

Станом на 18 січня 2018 року ми так і не отримали від Андрія Левуса відповідь на звернення, надіслане більше місяця тому. Утім, в особистому архіві нам вдалося знайти ось це відео, записане 19 березня 2014 року під час акції з вимогою звільнити з полону активістів "Автомайдану". До учасників мітингу під стінами СБУ вийшов заступник глави Служби безпеки України і сказав, зокрема, що, за інформацією СБУ, захоплені в полон автомайданівці "живі та здорові". На уточнююче питання: "весь список?" Він відповів: "Так, список, з 10 осіб ... з 11 осіб". При цьому, він не уточнив, які саме прізвища увійшли до списку. Далі заступник голови спецслужби запевнив журналістів, що як тільки буде ухвалене рішення про статус Криму, буде визначено і відомство, на яке покладуть зобов'язання по роботі з проблемою кримських заручників. До речі, це відомство так і не було визначене. Ні в 2014-му, ні пізніше.

"Я більше скажу. Є список громадських активістів, але список є значно більшим. Тому що українських громадян там - кількасот тисяч, які визнають себе українськими громадянами. Вони заручники чи вони хто? Зараз засідає РНБО. Вона визначить статус території. А коли визначиться статус території, тоді буде визначено, яка служба займається яким порядком щодо визволення тих людей. Це важливо. Тому що, якщо ви знаєте, Служба зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки займається за кордонами України або в окупованих територіях. І для того, щоб ми зберегли формат правильний і не зашкодили тим людям, ми не можемо зараз оголошувати або робити якихось зусиль інших".
Тим часом, Служба безпеки України відповіла заперечно, стверджуючи, що ні Іван Бондарець, ні Валерій Ващук "серед співробітників-військовослужбовців та працівників, які уклали трудовий договір з СБ України, не значаться та в попередні роки військову службу не проходили і не працювали".
Провокація?
А от Роман Семчишин, розповідаючи про події кінця зими - початку весни 2014 року, згадує про одного з бійців 40-ї сотні, який, по-перше, "незрозумілим чином" з'явився в підрозділі, представившись колишнім співробітником правоохоронних органів з досвідом розвідника, по-друге, тісно спілкувався з Валерієм Ващуком, а по-третє, після зникнення Бондарця і Ващука сказав, що знає, де вони знаходяться, але уточнювати відмовлявся, посилаючись на якусь конспіративну квартиру і стверджуючи, що дзвонити їм не варто в цілях їх же безпеки. За певний час він вже відбивався від розпитувань щодо зниклих соратників, говорив, що йому нічого невідомо, а потім зовсім зник і з того часу не з'являвся.

Ми не будемо називати ім'я цієї людини, адже ніяких доказів ні у нас, ні у Семчишина немає, а додзвонитися йому за номером часів Майдану не вдалося. Власне, за цим номером тепер відповідає інша людина, яка навіть на Майдані не була.

Чи могла ця відправка завзятих активістів Майдану - в камуфляжі й зі спецзасобами у вигляді бронежилетів - мати на меті нагнітання істерії в Криму і підготовку пропагандистської ґрунту для окупації і анексії? Чому б і ні? І, якщо вже дотримуватися цієї логіки, це цілком могло бути підтримано силами, наближеними до "Партії регіонів" і тодішньої Адміністрації Президента. Але - щось пішло не так, бо в вечірніх новинах про них - "жахливих бандерівців" - навіть не показали сюжет.
Наша версія зникнення
Роман Семчишин вважає, що Іван і Валерій мали намір їхати в Бахчисарай. Правда, він не пригадує, звідки саме в нього з'явилася ця інформація.

"Десь назва цього міста звучала в зв'язку з Ващуком та Бондарцем, не пам'ятаю, де саме", - говорить він розгублено.

Так чи інакше, а до Бахчисараю вони навряд чи доїхали.

У Рівному нам вдалося зустрітися з місцевим опером, який займається справами безвісно зниклих у регіоні, в тому числі, брав участь в оперативно-розшукових заходах у справі Івана Бондарця.

Він був не першим, хто працював у справі, і передав її колегам ще в 2014 році. Посилаючись на інформацію, "зняту" з вишок телефонних операторів, він стверджує, що Іван і Валерій зникли з радарів неподалік сімферопольського залізничного вокзалу.

Що сталося - можна здогадуватися, аналізуючи інші кримські кейси цього ж періоду.

Є серед кримських бранців ті, хто, залишивги відділ міліції після затримання або навіть суду в адміністративних справах, потрапляв прямо до рук "кримської самооборони", які в подальшому тривалий час утримували цих людей під своїм контролем. Наприклад, так сталося з кількома активістами - Владиславом Поліщуком і Сергієм Ткачуком, які затримувалися синхронно з Миколою Шиптуром.

Їх схопила поліція за наводкою "кримської самооборони" після того як вони були помічені на проукраїнській акції в Севастополі. На місцевому телеканалі показали сюжет про їх затримання - у характерному пропагандистському дусі. Над трьома з них наступного дня влаштували суд. Вони зізналися в тому, що нібито здійснювали хуліганські дії, суддя їх звільнив з-під варти. Але вже на виході з райвідділу двох - Поліщука і Ткачука - схопила "Севастопольська самооборона", і 15 днів вони провели на території військкомату, де також утримувався, наприклад, Олексій Гриценко. Поліщук після суду навіть встиг зателефонувати додому і сказати, що з ним вже все добре, але в наступні хвилини був викрадений і зник на два тижні.

Можна припустити, що у випадку з Бондарцем і Ващуком уже підконтрольна окупаційним силам міліція викликала нерегулярні формування "для підкріплення" і щоб самим не вплутуватися в неприємні історії. Тим більше що в самому лінійному відділі Івану і Валерію начебто погрожували тим, що передадуть екс-співробітникам спецпідрозділу "Беркут". Не виключено, що так і сталося.

На той момент в Криму з особливим завзяттям розшукували майданівців, буквально полювали на них. В якості прикладу можна привести кілька історій: активістки Майдану Марти Погорілої, а також чоловіка, котрий представився Андрієм, який до Криму їхав у робочих питаннях, але привернув до себе небажану увагу фото з Майдану в телефоні. Судячи з описів, можна припустити, що в обох випадках люди незаконно утримувалися саме "беркутівцями", які палали ненавистю до Майдану.
Після 11 березня обидві родини почали шукати своїх родичів. Спершу в інтернеті. На той момент в різних пабліках Бондарець і Ващук вже були заявлені як зниклі.

Саме в ці дні одній з авторок цього тексту довелося вперше написати повідомлення про зникнення Івана і Валерія на сторінку ініціативи, створеної після початку Майдану для пошуку безвісно зниклих і координації правової допомоги затриманим. Ми написали цей пост в кінці березня 2014 року, щоб перевірити інформацію про сам факт зникнення.

Антоніна Фаєнко з'явилася в коментарях майже миттєво, із того часу ми підтримували зв'язок і кілька разів оголошували збір коштів для допомоги сім'ї.
ПОЧАТОК ПОШУКІВ
Одне з повідомлень з проханням про допомогу родині, що було розміщене в березні 2014 року на сторінці ЄвромайданSOS
Через Антоніну вдалося дізнатися і про зниклого Ващука, а також зв'язатися з його родиною. Але якщо інші активісти поступово знаходилися, то Іван та Валерій наразі так і не знайшлися.
Світлана Ващук звернулася до міліції в кінці березня 2014 року. Написала заяву в Острозі, оскільки Валерій жив із мамою в селі Межиріч Острозького району Рівненської області. Тоді Світлану, а також її маму опитали, але з того моменту ні про які результати проведення слідчих дій не повідомляли, поліція тільки один раз на рік, у порядку формальності, цікавиться, чи не виходив Валерій на зв'язок.

У базі даних МВС щодо зниклих громадян є і картка Валерія.

"Обличчя овальне, волосся пряме темне коротке, брови прямі, ніс прямий, губи тонкі, підборіддя пряме, вушні раковини прилеглі, очі світлі".
РОЗСЛІДУВАННЯ
Івана Бондарця в онлайн-базі чомусь немає.

Цивільна дружина Бондарця Тоня подала заяву до Рівненського міськвідділу міліції в березні 2014 року. 9 квітня було відкрито провадження за статтею 115 Кримінального кодексу (умисне вбивство). У випадках, коли йдеться про зникнення людини, українськими правоохоронними органами застосовується саме така кваліфікація. Роботою слідчих, які в справі змінювалися вже кілька разів, Тоня незадоволена.

"Все, що ми знаємо, ми самі і знайшли. Нічого нового міліція нам жодного разу не повідомляла,"- скаржиться вона. Останній раз її опитували в квітні поточного року, знову в рамках формальної процедури.

Покази сотника 40-й сотні Семчишина виявилися в матеріалах судового процесу із визнання Бондарця безвісно зниклим теж з ініціативи Тоні - вона сама його розшукала і попросила дати свідчення.

Рівненський оперативник, який нетривалий час займався розслідуванням справи про зникнення Івана, розповідає, що він перевіряв інформацію про Бондарця в кримінальних колах, за своїми оперативними контактам, в тому числі, в місцях позбавлення волі. Наявність в біографії Бондарця судимості змусила досвідченого опера звернутися навіть до джерел в кримінальному світі, але нічого по суті вони не повідомили. Як працівник з 20-річним стажем, який займається безвісно зниклими, він передусім підозрює недобре - наприклад, що людина втекла від родини до більш ненав'язливих стосунків, або що він таким чином свідомо зник. До таких загублених, особливо під час подій Майдану, у співробітників правоохоронних органів скептичне ставлення: і зникли вони "не по-справжньому", та й у революції брали участь "не просто так".

На сьогоднішній день провадження щодо зникнення Івана та Валерія об'єднані в одне. Процесуальне керівництво - за Прокуратурою Автономної Республіки Крим, розслідуванням займається Головне управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим. Коли ми приїжджаємо поспілкуватися зі співробітниками нещодавно відтвореної вже в Одесі кримської поліції, в будівлі управління на вулиці Преображенській повним ходом триває ремонт. Справи щойно потрапили до рук слідчих, для яких всі ці прізвища багаторічних в'язнів або безвісно зниклих - щось нове. За півроку, доки ми готували проект, в провадженні знову змінився слідчий.

За нашою інформацією, зараз у справі Бондарця та Ващука проводиться низка слідчих дій, подробиці котрих не розголошуються.

Що стосується окупованого Криму, то там навіть кримінальної справи немає, оскільки ніхто поки що з відповідною заявою не звертався.
30 вересня 2015 року рішенням Рівненського міськсуду Іван Бондарець був визнаний безвісно відсутнім - після звернення Тоні, відповідно до Цивільного кодексу України. На той момент у неї вже більше року не було інформації про місцезнаходження Івана. У рішенні суду сказано: Іван заявив дружині, що їде на Майдан захищати Україну, і більше додому не повертався.

Обидві сім'ї впевнені, що якби їх рідні були живі, вони б обов'язково дали про себе знати.

Але, водночас, Тоня каже:

"Я думаю, що він десь є ... Може бути, побили і вони пам'ять втратили. Може бути, в полоні ... Сподіваюся, вони з Валерою повернуться ".

"Мама все чекає, чекає, чекає. Думає, що він з'явиться,"- зітхає Світлана Ващук.

У неї - двоє дітей і своє життя.

Останні фотографії брата з поїзда Київ-Сімферополь у Світлани не збереглися.
ПІСЛЯМОВА
Станом на 20 березня 2014 року про зникнення Бондарця і Ващука вже було відомо, їх долею активно цікавилися ЗМІ і деякі соратники по Майдану, але чомусь вони не потрапили до списків на звільнення. Чому?

Хто той координатор, який мав зустріти Валерія та Івана в Криму, і чому цього не сталося?

Чи могли Валерій та Іван поїхати до Криму в якості представників спецслужб зі спецзавданням? Якщо так, то чому їх не намагалися розшукати і витягнути з імовірного полону? Або навпаки - чи могли вони бути частиною хитрої політтехнології і відправленими до Сімферополя представниками сил, що підтримують окупантів, для створення страхітливою картинки з "бандерівцями в камуфляжі"?
ЗАПИТАННЯ БЕЗ ВІДПОВІДЕЙ
Made on
Tilda